Зростання складних економічних та соціальних викликів сьогодення відображається у складному балансуванні, необхідному для вирішення структурних проблем національного масштабу під тиском глобальних факторів. Шоста щорічна дослідницька конференція, організована спільно Національним банком України (НБУ) і Національним банком Польщі (НБП), буде присвячена перегляду ефективності традиційних стратегій та інструментів монетарної та фіскальної політики і оцінці можливих альтернативних підходів як у монетарній, так і у фіскальній політиці.
Дводенний захід передбачає виступи основних доповідачів, панельні дискусії з питань монетарної та фіскальної політики та презентації дослідницьких робіт у онлайн форматі. Підтверджено участь таких основних доповідачів, як Aлан Бліндер (Принстонський університет) та Mіхаіл Голосов (Чиказький університет).
Автори застосовують методику розпізнавання обличь для аналізу відео прес-конференцій Федерального комітету відкритих ринків, щоб оцінити найбільш важливий аспект невербальної комунікації – міміку. Використовуючи протоколи прес-конференцій, дослідники зіставляють отримані показники невербальної комунікації з поведінкою фінансових активів, оцінюючи вплив міміки Голови Федеральної резервної системи (ФРС) на очікування інвесторів. Виявилось, що інвестори негативно реагують на негативну міміку Голови ФРС під час прес-конференції. Цей ефект зберігається навіть при врахуванні озвученого змісту (вербального компоненту) прес-конференції та впливу додаткових пояснювальних змінних. Більше того, згаданий ефект посилюється на зустрічах, які привертають більше уваги, і у випадках, коли обговорюються майбутні заходи економічної політики (forward guidance).
В усьому світі комітети, які приймають рішення з економічної політики, стають все більш різноманітними за своїм складом. Безсумнівно, існують певні етичні причини для таких змін, але економічні мотиви та наслідки роботи диверсифікованих комітетів досі лишаються незрозумілими. У цьому дослідженні автори намагаються дати відповідь на питання: чи диверсифікація складу монетарного комітету (на прикладі Федерального комітету відкритих ринків (ФКВР), – головного монетарного комітету США) сприяє зростанню довіри до його рішень, а відтак чи отримує монетарний комітет більше можливостей впливати на вибір населення завдяки різноманітності власного складу. Результати дослідження показують, що білі жінки та чоловіки афроамериканці, після того як дізнаються про присутність малочисельних демографічних груп у складі ФКВР, довіряють такому монетарному комітету більше і схильні переглянути свої очікування відносно безробіття у відповідності з прогнозами комітету. Тільки для жінок афроамериканок, які фактично відсутні у складі ФКВР, представництво міноритарних груп у монетарному комітеті не має значення. У свою чергу, групи, які мають дуже широке представництво у комітеті (наприклад, білі чоловіки), не сприймають негативно наявність представників міноритарних груп, і ця реакція не залежить від політичних вподобань. Таким чином, автори стверджують, що різноманітність складу монетарного комітету може збільшити його ефективність, оскільки впливає на очікування і довіру міноритарних категорій населення більш ефективно, водночас не позначаючись на очікуваннях тих категорій населення, які представлені достатньою мірою.
У дослідженні проводиться аналіз ефективності політики таргетування середнього рівня інфляції (Average Inflation Targeting) та порівняння його з традиційним режимом інфляційного таргетування на основі новокейнсіанської моделі. У моделі економічні агенти не володіють досконалою інформацією щодо стану економіки та адаптують свої очікування щодо майбутньої її динаміки спираючись на минулі спостереження (адаптивне навчання). Опираючись на результати моделювання, автори ставлять під сумнів надійність політики таргетування середнього рівня інфляції в умовах недосконалої інформації. Зокрема рівноважний рівень усередненої інфляційної цілі не завжди є стабільним, особливо якщо ціни є негнучкими, швидкість адаптивного навчання є дуже низькою, а детальна інформація щодо монетарної політики не є публічно доступною. Крім того, у випадку досягнення нижньої межі ефективності процентної ставки, така політика не обов’язково гарантує кращі результати, ніж традиційна політика таргетування інфляції. Автори стверджують, що якісна та детальна комунікація центрального банку щодо параметрів та особливостей розрахунку цілі монетарної політики може суттєво покращити надійність режиму таргетування середнього рівня інфляції.
27 серпня 2020 року ФРС США оголосила перехід до режиму таргетування середньої інфляції (ТСІ). Автори статті називають цю подію однією з найбільших змін (монетарної) політики за останні десятиліття та досліджують її короткостроковий вплив на очікування домогосподарств. Для цього вони використовують результати щоденних опитувань, які мали спеціальний дизайн у період з 26 серпня по 1 вересня.
ТСІ в теорії пропонує значні переваги у порівнянні зі звичайним інфляційним таргетуванням (ІТ). Цей режим передбачає, що за періодом інфляції нижче цілі слідуватиме період інфляції вище цілі. Обіцянка високої інфляції мусить підвищити інфляційні очікування, знизити реальні процентні ставки та стимулювати економічне зростання. ТСІ має бути особливо сприятливим для країн з низькою інфляцією та обмеженнями у вигляді нижньої межі процентної ставки.
Автори статті визнають, що їхнє дослідження охоплює дуже короткий проміжок часу, проте застерігають, що ТСІ може не виправдати ті сподівання, які на нього покладає сучасна економічна теорія. Результати опитувань свідчать, що, по-перше, лише невелика частина респондентів слідкує за новинами монетарної політики. Оголошення 27 серпня підвищило цю частку несуттєво і лише на пару днів. По-друге, ті респонденти, що чули про оголошення, плутались у його значенні та не змінили своїх очікувань. По-третє, навіть умисне пояснення суті нового режиму випадковій вибірці респондентів не зробило їхні очікування відмінними від тих респондентів, котрим пояснювали суть звичайного ІТ.
У статті на прикладі двох країн моделюється рух капіталу між банками та домогосподарствами за допомогою новокейнсіанської DSGE моделі. Рух потоків капіталу та його нагромадження між двома країнами включені у модель як ендогенні змінні. Такий підхід дозволяє проаналізувати ряд важливих питань, які пов’язані з потоками капіталу між країнами. У дослідженні автори спочатку ставлять під сумнів доцільність використання поточного рахунку як індикатора фінансової стійкості. Далі вивчається гіпотеза про глобальний надлишок заощаджень. Зокрема, розглядається припущення про те, що значна частка дефіциту поточного рахунку фінансується не за рахунок припливу іноземного капіталу, а завдяки внутрішнім ресурсам банківського сектору. У праці також вивчається дилема Тріфані щодо поточного рахунку: автори вважають, що кількість доларів США не залежить від дефіциту поточного рахунку США. Зрештою, дослідники приходять до висновку, що висока взаємозалежність між припливом та відпливом капіталу не є результатом синхронізованого прийняття рішень внутрішніми та зовнішніми інвесторами.
Стаття статистично аналізує вплив облікової ставки США на економічні показники в інших країнах і знаходить три закономірності. По-перше, збільшення ставки в США призводить до економічного скорочення в інших країнах, як у розвинених так і в тих, що розвиваються. По-друге, вільне коливання обмінного курсу з доларом США не допомагає зменшити вплив ставки США на реальну економіку. По-третє, вплив на реальний сектор економіки проходить через фінансові канали, що домінують над впливом через попит та обмінний курс.
Здатність плаваючого обмінного курсу захищати економіку країни від зовнішніх шоків теоретично обґрунтовано ще класичною економічною школою (Meade, 1951; Friedman 1953), а згодом підтверджено сучасними теоріями відкритої економіки (Obstfeld and Rogoff, 2000). У цьому досліджені вивчається досвід країн Європи та ставиться під сумнів безумовна захисна здатність плаваючого обмінного курсу. Автори аналізують механізм перенесення економічних шоків зони євро на сусідні країни з різними режимами обмінного курсу та роблять висновок, що плаваючий обмінний курс не забезпечує кращого захисту. Результати дослідження зберігаються за різних підходів до оцінювання та з урахуванням світової фінансової кон’юнктури. Автори стверджують, що популярні моделі відкритої економіки все ж можуть відобразити недостатній захист плаваючого курсу, але за умови, що центральний банк турбується про споживчу інфляцію набагато більше, ніж про стабілізацію економічної активності. Загадковим залишається висновок, що центральні банки готові утриматися від стабілізації економічної активності настільки, щоб теоретично обґрунтувати емпіричні спостереження недостатньої захисної здатності плаваючого обмінного курсу.
Як шоки монетарної політики впливають на інвестиційні рішення фірм? Чи є цей вплив сильнішим, якщо фірми мають короткостроковий борг? Автори дослідження використовують дані, щоб продемонструвати, що такий зв’язок дійсно існує. Щоб пояснити цей зв’язок, автори дослідження використовують новокейнсіанську модель з недосконалістю фінансового сектору та ендогенною строковою структурою корпоративного боргу. Існує два канали, що пояснюють більшу зміну в інвестиційних рішеннях фірм за умови більш високої долі короткострокового боргу. Перше, якщо борг переважно короткостроковий, більша частка боргу рефінансується, тому фірми більш чутливі до змін у реальній процентній ставці. Друге, такі фірми зазвичай мають вищий ризик дефолту. Якщо зміни в монетарній політиці збільшують вартість реального боргу, фірми з високою часткою короткострокового боргу можуть втратити можливість позичати, що також позначається на інвестиційних рішеннях фірм. Таким чином, ефективність монетарної політики залежить від спільного розподілу строкової структури боргу та ризику дефолту фірм.
Як очікувані кліматичні зміни впливають на економіку? Чи повинні центральні банки реагувати на глобальні кліматичні виклики вже сьогодні? Для відповіді на ці питання у дослідженні спершу вивчаються настрої та очікування населення щодо економічного впливу кліматичних змін. На основі репрезентативного опитування споживачів в США автори роблять висновок, що респонденти з високою ймовірністю очікують в найближчому майбутньому рідкісних стихійних лих, які завдаватимуть значної економічної шкоди, але не матимуть ефекту на довгостроковий рівень економічного зростання. Водночас очікувана ймовірність рідкісних явищ є вищою за історичну та збільшується у зв’язку з поширеністю теми в медіа. Далі автори аналізують вплив очікувань рідкісних стихійних лих на економічні індикатори за допомогою новокейнсіанської моделі, відкаліброваної відповідно до результатів опитування споживчих настроїв. Результати моделювання свідчать, що зростання ймовірності очікуваних стихійних лих знижує природній рівень процентної ставки на 65 базисних пунктів. Якщо центральний банк керується загальноприйнятим правилом Тейлора при здійсненні монетарної політики, це призводить до зниження інфляції та економічної активності відповідно на 0.3 та 0.2 відсоткових пунктів. Ефект очікуваних стихійних лих є значно сильнішим, якщо монетарна політика центрального банку обмежена нижньою межею ефективності процентної ставки.
Якщо економічні втрати та вигоди нерівномірно розподілені в часі, для розрахунку та порівняння їхньої сьогоднішньої вартості використовують ставку дисконтування. Соціальна ставка дисконтування є надзвичайно важливим фактором при оцінці економічних втрат від змін клімату, адже шкідливі викиди вуглекислого газу залишаться в атмосфері на дуже довгий час та матимуть вплив на багато поколінь. Дослідники стверджують, що соціальна ставка дисконтування суттєво знизилась в останні десятиліття. Більше того, знизились не тільки ставка дисконтування сьогодні, а змістилась вниз уся крива дохідності. Таким чином, довгострокові ставки дисконтування також знизились. До такого висновку автори дійшли, проаналізувавши тенденції на фінансовому ринку та порахувавши відповідну рівноважну процентну ставку. Таким чином, економічні втрати від змін клімату є більшими, ніж було прийнято вважати раніше.
Державні видатки можуть впливати на економіку не тільки по мірі того, як вони фактично здійснюються (неочікувані шоки), але і через повідомлення про плани уряду щодо параметрів бюджету (очікувані шоки). Неочікувані шоки державних видатків мають стимулюючий ефект на економіку не залежно від режиму її функціонування. Ефекти повідомлень щодо майбутніх змін видатків держави на економіку залежать від наявного режиму взаємодії монетарної та фіскальної політики. Якщо ввести цей фактор в економетричні оцінки, тоді повідомлення про майбутнє розширення видатків здійснюють гнітючий вплив на економіку за наявності «монетарного» режиму, однак є експансивними при «фіскальному» режимі. Перебування економіки в «монетарному» режимі передбачає дію Рікардіанських механізмів: очікування збільшення бюджетних видатків веде до падіння попиту, оскільки економічні агенти також очікують підвищення податкового навантаження для збалансування майбутніх бюджетів. «Фіскальний» режим навпаки передбачає зростання споживання у відповідь на розширення бюджетних видатків, оскільки воно фінансується за рахунок нарощення номінального державного боргу, і зростання податків таким чином відкладається на невизначений термін. Різниця в ефектах від очікувань щодо фіскальної політики можуть допомогти емпірично ідентифікувати режими у яких наразі перебуває економіка. Аналіз даних підтверджує ці теоретичні припущення, вирішуючи проблему невідповідності результатів оцінок впливу бюджетних видатків на економіку, що існує в емпіричній літературі. Неузгодженість оцінок зникає, якщо враховувати вплив режиму фіскальної та монетарної політики на економіку.
Стаття вивчає вплив фіскальної політики, у формі державних закупівель або зміни в оподаткуванні, на розмір економіки. Результати доводять, як теоретично так і за допомогою статистичного аналізу, що баланс попиту та пропозиції в економіці впливає на ефективність фіскальної політики. В ситуаціях з недостатнім попитом, державні закупівлі мають значний позитивний ефект на розмір економіки; з іншої сторони, стимуляція економіки з недостатньою пропозицією найбільш ефективна за допомогою зниження оподаткування підприємств.
Філіп Андреде - старший економіст та радник з політичних питань дослідницького департаменту Федерального резервного банку Бостона. Він прийшов до Федерального резервного банку Бостона у 2019 році після роботи у Банку Франції на посаді керівника відділу монетарної політики. До того Філіп обіймав посади старшого економіста в Європейському центральному банку та у Банку Франції. Його дослідницькі інтереси включають питання макроекономіки та монетарної економіки, зокрема, формування макроекономічних очікувань та їхній вплив на трансмісію монетарної політики і макроекономічні коливання. Філіп публікував свої статті у таких виданнях як “American Economic Journal: Macroeconomics”, “Brookings Papers on Economic Activity”, “Journal of Econometrics’, “Journal of the European Economic Association”, “Journal of International Economics” та “Journal of Monetary Economics”. Має науковий ступінь кандидата економічних наук Університету Париж-Нантер.
Ніколас Арагон отримав ступінь доктора філософії у галузі економіки у Інституті Європейського університету, а також має ступінь бакалавра, який він отримав в Національному університеті Ла-Плати в Аргентині. Зараз він працює дослідником у Національному банку України.
Гвідо Аскарі – професор економіки в Оксфордському університеті та Університеті Павії. Він здобув ступінь доктора філософії в Університеті Ворика і отримав ступінь доктора наук в Університеті Павії. Дослідження пана Аскарі здебільшого стосуються монетарної економіки, взаємодії монетарної і фіскальної політик і динаміки інфляції.
Міхаель Бауер професор з економіки фінансів Економічного факультету Університету Гамбурга. Він досліджує взаємодію фінансових ринків з макроекономікою і монетарною політикою. Зокрема, він намагається зрозуміти впливи заходів монетарної політики на фінансові ринки, включаючи нетрадиційні політики, які центральні банки почали втілювати під час світової фінансової кризи 2008 року, такі як купівля активів і перспективне орієнтування (forward guidance). Його праці публікувалися у провідних економічних журналах, таких як: “American Economic Review”, “Review of Financial Studies” і “Journal of Business and Economic Statistics”. Пан Бауер здобув ступінь доктора філософії у галузі економіки в Університети Каліфорнії у Сан-Дієго, його науковим керівником був Джим Гемілтон. Ступінь бакалавра з економіки і магістра з кількісної економіки і фінансів отримав в Університеті Санкт-Галлена, Швейцарія.
Карола Байндер - професор економіки у Коледжі Гаверфорд. Карола є відповідальним редактором видання “Journal of Money, Credit, and Banking”, вона опублікувала багато робіт в таких наукових журналах як “Journal of Monetary Economics”, “Review of Economics and Statistics”, “International Journal of Central Banking”, “Explorations in Economic History”. Сфери досліджень пані Байндер включають питання інфляційних очікувань та комунікацій центральних банків.
Алан Бліндер - професор кафедри економіки суспільно-політичних комунікацій Принстонського університету, який веде регулярну колонку у виданні «Wall Street Journal».
Пан Бліндер працював на посаді віцепрезидента Ради керуючих Федеральної резервної системи з червня 1994 р. по січень 1996 р.
До цього Алан був членом Ради економічних радників при Президенті Клінтоні з січня 1993 р. по червень 1994 р.
Під час президентських кампаній пан Бліндер надавав консультації Біллу Клінтону, Альберту Ґору та Гілларі Клінтон.
Алан Бліндер є автором численних наукових статей, автором чи співавтором 21 книжки, включаючи такий бестселер, відзначений багатьма нагородами, як «After the Music Stopped: The Financial Crisis, the Response, and the Work Ahead» («Після того, як відлунала музика: фінансова криза, відповідь та наступні кроки»).
Остання книга Алана «Advice and Dissent: Why America Suffers When Economics and Politics Collide» («Поради та незгода: чому страждає Америка, коли економіка і політика вступають у конфлікт») була опублікована у 2018 році.
Алан Бліндер отримав ступінь бакалавра у Принстонському університеті, магістра - у Лондонській школі економіки та доктора філософії - у Массачусетському технологічному інституті.
Олів'є Куабйон - професор Техаського університету в Остіні. Він отримав ступінь бакалавра з економіки і політичної економії в Каліфорнійському Університеті у Берклі (1999 р.) і доктора філософії у Мічіганському університеті в Енн-Арбор (2007 р.) Пан Куабйон досліджує питання макроекономіки, зокрема, монетарної політики, формування очікувань посередників ринку, оцінки інфляції, цін на товари, нерівності, ефективності стимулюючих виплат та інформування про політику. До Техаського університету в Остіні він працював у Міжнародному валютному фонді, Раді економічних радників при Президентові США, Інституті Брукінгс та Коледжі Вільяма і Мері. Також він співпрацює з Національним бюро економічних досліджень.
Міхне Константінеску керує відділом досліджень у Національному банку України, викладає у Центрі управління міською нерухомістю (CUREM) при Цюрихському Університеті, є запрошеним науковцем у Київській школі економіки. Він має великий досвід роботи на управлінських і керівних посадах різного рівня у сфері фінансів, нерухомості та діяльності центральних банків.
Іренеуш Дабровський - польський юрист і економіст, професор Варшавської школи економіки. Він закінчив Варшавську школу економіки та факультет адміністрації і права Варшавського університету. У 2006–2007 роках пан Дабровський працював заступником Міністра державної скарбниці Республіки Польща. Наразі працює у Варшавській школі економіки, де очолює Факультет монетарної економіки. Пан Дабровський також є головним редактором наукового журналу «Bank i Kredyt», а з 2019 року - директором Департаменту досліджень та фінансових інновацій Національного банку Польщі.
Mіхаіл Голосов - професор економіки Чиказького університету.
Міхаіл також обіймав посади у Принстонському, Йельському університетах та Массачусетському технологічному інституті.
Наразі він є співредактором видання «American Economic Review».
Доктору Голосову було присуджено стипендію Фонду Альфреда П. Слоуна та грант Національного наукового фонду на проведення досліджень.
Він є членом Економетричного товариства та почесним дослідником мережі CESifo.
Дослідження пана Голосова охоплюють тематику макроекономіки, державних фінансів та політичної економії.
Юрій Городніченко — українець за походженням, професор Факультету економіки, Каліфорнійського університету, Берклі. Він здобув ступінь бакалавра та магістра за програмою EERC (Консорціум економічних досліджень та освіти) при Києво-Могилянській Академії, а також ступінь доктора філософії в Мічиганському Університеті. Значна частина його досліджень присвячена монетарній політиці (ефекти, оптимальний дизайн, інфляційне таргетування), фіскальній політиці (контрциклічна політика, мультиплікатори державних видатків), оподаткуванню (уникнення податків, нерівність доходів), економічному зростанню (довгострокові детермінанти, глобалізація, інновації, недосконалість фінансових ринків) та бізнес-циклам. Юрій є членом редакційних колегій багатьох видань, у тому числі «Journal of Monetary Economics» та «VoxUkraine» (www.voxukraine.org). Юрій — активний і успішний дослідник. Його роботи були опубліковані у провідних економічних журналах: «American Economic Review», «Journal of Political Economy», «Review of Economic Studies», — і згадувалися у політичних дискусіях і засобах масової інформації. Отримав численні нагороди за свої дослідження.
Франсуа Гуріо старший економіст і науковий радник Федерального резервного банку Чикаго. Раніше він викладав економіку на посаді доцента в Бостонському університеті, працював науковим співробітником кафедри в Національному бюро економічних досліджень, заснував і був членом правління Макрофінансового товариства. Його спеціалізація – це макроекономіка і фінанси, зокрема інвестиції, ціни на активи і тенденції розвитку компаній.
Коба Ґвенетадзе, Голова Правління Національного банку Грузії, керівник банку з 2016 року. Займав посаду радника з економічних питань у компанії з інвестиційного банкінгу та управління “Galt & Taggart” (2015-2016 рр.). Працював у Міжнародному валютному фонді (МВФ) у Вашингтоні в якості старшого економіста Департаменту Близького Сходу та Центральної Азії (2002-2015 рр.), включаючи виконання функцій постійного представника Азербайджану та Киргизької Республіки в МВФ. Пан Ґвенетадзе обіймав посади заступника Державного міністра (2001-2002) та заступника Міністра фінансів Грузії (2000-2001). У різні роки працював у Національному банку Грузії в якості старшого економіста, а також у місцевому офісі Міжнародного валютного фонду на посаді економіста. Пан Ґвенетадзе закінчив Тбіліський державний університет, Факультет фінансів і кредиту. Він також отримав в Американському університеті (Вашингтон, США) ступінь магістра з економіки у 2000 році. Журнал «Global Finance» включав Кобу Ґвенетадзе до рейтингу кращих банкірів центральних банків у 2018, 2019 та 2020 роках.
Марек Ярочінський - головний економіст Генерального директорату досліджень Європейського центрального банку. Його дослідження з макроекономіки та економетрики були опубліковані, зокрема, у таких виданнях як “Аmerican Economic Journal: Macroeconomics”, “Journal of Econometrics”, “The Review of Economics and Statistics” та “Journal of International Economics”. Має науковий ступінь кандидата економічних наук Університету Помпеу Фабра, Барселона.
Ніна Карнаух - доцентка кафедри фінансів Університету штату Огайо, де вона викладає курс «Міжнародні фінанси». Вона почала працювати у Коледжі бізнесу Фішера у 2017 році. Протягом 2015-2017 років Ніна була запрошеним науковцем в Університеті Пенсильванії та Чиказькому університеті. Пані Карнаух отримала ступінь доктора філософії з фінансів в Університеті Санкт-Галлена (2011-2017 рр.) Її дисертація, присвячена темам обмінних курсів, монетарної політики та ліквідності, отримала приз за найкращу дисертацію у програмах докторів філософії у галузі економіки та фінансів.
Ніна народилася у Києві. Отримала ступінь бакалавра та магістра з комп'ютерних наук у Київському політехнічному університеті. Робота Ніни з ліквідності валютного ринку була опублікована у журналі “Review of Financial Studies”. У своєму дослідженні Ніна Карнаух прагнула дослідити: (1) як монетарна політика та макроекономіка впливає на ціни активів, (2) як різні ринки активів використовують інформацію, (3) як засоби інформації та лідери думок впливають на ринки та суспільство.
Софія Казіннік нині є старшим спеціалістом з кількісного аналізу Департаменту нагляду, регулювання та кредитування у Федеральному резервному банку Ричмонда. До роботи у Ричмонді Софія працювала викладачем з економіки в Університеті Г'юстона. Вона отримала ступінь бакалавра у Тель-Авівському університеті (Тель-Авів, Ізраїль) і здобула докторський ступінь в Університеті Г'юстона (Г'юстон, Техас). Дослідницькі інтереси Софії зосереджені на питаннях комунікацій центральних банків, методиках обробки текстів на природних мовах (NLP), а також банківської справи та фінансової стабільності. На своїй поточній посаді Софія здійснює кількісний нагляд за фінансовими установами.
Марта Кайтлі - Віцепрезидентка-Перша заступниця Президента Національного банку Польщі (НБП), професорка Факультету політичної економії, права і економічної політики Варшавської школи економіки.
У 2007-2010 роках Марта перебувала на дипломатичній службі. Вона очолювала політичний і економічний відділ Посольства Польщі у Республіці Корея.
Протягом тривалого часу пані Кайтлі є членом Освітньої ради НБП та журі конкурсу НБП на кращого журналіста з питань економіки ім. Владислава Грабського.
28 лютого 2020 року президент Республіки Польща Анджей Дуда на прохання Президенту Національного банку Польщі призначив Марту Кайтлі членом Правління НБП з 8 березня 2020 року.
Олексій Кривцов − старший дослідник у Департаменті економічних і фінансових досліджень. Його дослідницькі інтереси зосереджуються на коливаннях циклу ділової активності і, зокрема, на монетарній теорії та політиці. Пан Олексій досліджував питання поведінки споживчих цін, реальний вплив шоків монетарної політики, динаміку націнок і витрат протягом циклу ділової активності.
Олексій Кривцов здобув ступінь кандидата наук з економіки в Міннесотському університеті в 2004 році.
Докторка Ту Ла Нюен - старша економістка Федерального резервного банку Сан-Франциско, доцентка кафедри економіки Університету Санта-Клари. Вона досліджувала питання фіскальної політики та відкритої економіки.
У 2004 році Володимир Лепушинський почав працювати в Національному банку України на посаді економіста з прогнозування результатів грошового ринку. З 2008 по 2019 роки, він обіймав посади начальника відділу, заступника начальника управління, начальника управління стратегії монетарної політики і заступника директор Департаменту монетарної політики та економічного аналізу. У грудні 2019 року, його призначили директором Департаменту монетарної політики та економічного аналізу. Він сприяв реалізації режиму інфляційного таргетування в Україні, укладання стратегічних документів про монетарну політику і розробку засад монетарної політики.
Пан Лепушинський закінчив Київський національний економічний університет, здобув диплом магістра з фінансів з відзнакою у 2004 році. Він отримав ступінь кандидата наук, захистившись в Українській академії банківської справи. Пан Лепушинський є автором багатьох публікацій з питань монетарної політики, макроекономіки і моделювання.
Еспер Лінде захистив свою кандидатську дисертацію з емпіричної макроекономіки у Стокгольмській школі економіки у 1999 році. У 1999-2008 роках пан Лінде працював у Банку Швеції, спочатку економістом-дослідником, пізніше - начальником підрозділу моделювання монетарної політики. З 2008 по 2014 рік Еспер був начальником сектору у відділі міжнародних фінансів у Федеральній резервній системі у Вашингтоні. У 2014 році пан Лінде повернувся до Банку Швеції в якості директора Дослідницького департаменту. Цю посаду він обіймав до серпня 2019 року, поки не був призначений на поточну посаду радника Департаменту грошово-кредитних систем та ринків капіталу МВФ. Дослідження Еспера Лінде зосереджені на питаннях впливу монетарної, макропруденційної та фіскальної політик. Нещодавно він опублікував роботи з впливу фіскальної політики на пастки ліквідності та валютні союзи у таких провідних економічних виданнях як ”American Economic Review”, “Journal of the European Economic Association”, “European Economic Review” та “NBER Macroeconomics Annual”. Пан Лінде також є дослідником Центру досліджень економічної політики (CEPR).
Кшиштоф Макарський – керівник Управління прикладних досліджень Національного банку Польщі та доцент Варшавської школи економіки. Кшиштоф отримав ступінь доктора філософії у Міннесотському університеті. Його дослідження зосереджені на питаннях макроекономіки, монетарної політики та економіки державного сектору. Роботи Кшиштофа Макарського були опубліковані у таких журналах як “Journal of Economic Dynamics and Control”, “Journal of Financial Stability, Macroeconomic Dynamics”, “Journal of Economic Inequality” та інших наукових виданнях.
Дмітрій Матвєєв - головний науковий співробітник відділу монетарної політики та фінансових досліджень Департаменту аналізу економіки Канади Банку Канади. Він отримав ступінь доктора філософії в Автономному університеті Барселони, після чого працював науковим співробітником на кафедрі економіки Університету Мангейму.
Найджел Маккланг - економіст-дослідник Департаменту монетарної політики і досліджень Банку Фінляндії. Наукові інтереси Найджела включають макроекономіку, дослідження та взаємодії монетарної і фіскальної політики. Він отримав ступінь доктора філософії у галузі економіки в Університеті Орегону у 2018 році.
Матіас Майєр працює доцентом економіки в Університеті Мангейма. Він отримав ступінь доктора філософії у галузі економіки в Університеті Бонну у 2017 році. У сфері його дослідницьких інтересів макроекономіка та економетрика.
Гернот Мюллер професор економіки в Університеті Тюбінгена та науковий співробітник Центру досліджень економічної політики. Отримав ступінь кандидата наук в Інституті Європейського університету у Флоренції. Його дослідження присвячені монетарній і фіскальній політиці, зокрема в контексті відкритої економіки.
Уокер Рей працює доцентом кафедри фінансів у Лондонській школі економіки.
Джованні Рікко – доцент економіки в Університеті Ворика. Також він обіймає посаду наукового співробітника у Французькому інформаційно-аналітичному центрі економічної кон’юнктури, Центрі дослідження економічної політики та Європейській регіональній науковій асоціації. Він отримав ступінь доктора філософії у галузі економіки в Лондонській школі бізнесу.
Олександр Роднянський - доцент кафедри економіки Кембриджського університету, дослідник Центру дослідження економічної політики (CEPR) та член Центру макроекономіки (CFM). Пан Роднянський також є колишнім головним економічним радником Прем'єр-міністра України (2019-2020 рр.) і діючим економічним радником Президента (з 2020 р.). Олександр отримав ступінь доктора філософії у Принстонському університеті у 2017 році, після чого невдовзі розпочав роботу у Кембриджі. Основними сферами наукових досліджень Олександра Роднянського є емпірична макроекономіка та фінанси, міжнародні фінанси.
Рафаель Шьонле, заступник директора Центру дослідження інфляції та старший економіст-дослідник у Федеральному резервному банку Клівленда. Він також працює на постійній посаді доцента на кафедрі економіки та у Міжнародній школі бізнесу Брандейського університету, де він наразі перебуває в академічній відпустці. Пан Шьонле досліджує макро- і монетарну економіку, зокрема політику ціноутворення фірм і роль фінансових фрикцій у цих процесах. Також його дослідження охоплюють поведінкову економіку і фінанси домогосподарств, економіку мереж виробничих підприємств і міжнародну макроекономіку. Він отримав нагороду «2012 Young Economist Award» від Економічної асоціації Австрії. Він здобув кілька грантів Національного наукового фонду на фінансування своїх праць. Пан Шьонле обіймав посади наукового співробітника у Федеральних резервних банках Клівленда, Нью Йорка, Філадельфії, і Сент Луїсу; запрошеного науковця в Колумбійському університеті, запрошеного дослідника в Інституті економіки і фінансів імені Луїджі Ейнауді, Національному інституті статистики і економічних досліджень Франції (INSEE) і Гарвардському університеті. Він науковий співробітник Інституту глобалізації і монетарної політики Федерального резервного банку Далласу, дослідник у Центрі досліджень економічної політики і запрошений дослідник Бюро статистики праці США. Має науковий ступінь бакалавра з економіки і магістра зі статистики Гарвардського університету, і магістра з економіки і доктора філософії у галузі економіки від Принстонського університету.
Голова Національного банку з 16 липня 2020 року.
У фінансовому секторі Кирило Шевченко працює 27 років, із них понад 10 років – у сфері державних фінансів. Зокрема, у 2009–2010 роках, а також із 2014 року працював першим заступником голови правління АБ "Укргазбанк", а з травня 2015 року обраний головою правління АБ "Укргазбанк".
У 2009 році був радником Прем’єр-міністра України. У 2006–2009 роках очолював Державну іпотечну установу. До цього працював у банках "Аваль" і "Фінанси та Кредит", у якому досягнув посади заступника голови правління. Розпочинав кар’єру банкіра в 1994 році з посади економіста харківської філії "Українського кредитного банку".
Кирило Шевченко закінчив Харківський державний економічний університет за спеціальністю "Бухгалтерський облік та аналіз господарської діяльності" та Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова за спеціальністю "Екологія".
Соломія Шпак є професоркою Київської школи економіки і співробтницею Національного банку України. Здобула ступінь докторки філософії в галузі публічної політики Університету Джорджа Мейсона (США) у 2020 році. Пані Шпак працювала консультанткою у Світовому банку і Міжнародному дослідницькому інституті продовольчої політики у Вашингтоні, округ Колумбія.
Андрей Сокол - економіст Європейського центрального банку, який раніше працював старшим економістом Банку Англії. Дослідницькі інтереси Андрея включають міжнародні фінанси, монетарну економіку, емпіричну макроекономіку та прогнозування. Він має ступінь магістра економіки Лондонського університету королеви Марії, а також ступені бакалавра і магістра з технології управління Міланської політехніки.
Заступник Голови Національного банку з березня 2015 року. До сфери управління Дмитра Сологуба належать питання формулювання монетарної політики, проведення макропруденційної політики для забезпечення фінансової стабільності, проведення економічного аналізу, збору та аналізу статистики і звітності, а також виконання дослідницької функції центрального банку.
У 2002 році розпочав кар’єру наукового співробітника Інституту економічних досліджень та політичних консультацій. З 2004 року працював економістом- дослідником у представництві Міжнародного валютного фонду в Україні. До приходу до Національного банку, у 2007 — 2015 роках, обіймав посаду начальника відділу аналізу та досліджень ПАТ «Райффайзен Банк Аваль». Дмитро Сологуб закінчив Білоруський державний університет за спеціальністю «Економічна теорія». Після цього здобув ступінь магістра програми з економіки (EERC) Національного університету «Києво-Могилянська академія». Має CFA.
Хюн Сонг Шін - радник з економічних питань та керівник підрозділу досліджень у Банку міжнародних розрахунків (БМР). Обіймає цю посаду з 1 травня 2014 року. До роботи у БМР пан Шін був професором економіки у Принстонському університеті. У 2010 році він залишив Принстон і працював старшим радником президента Кореї, відіграючи провідну роль у формуванні політики фінансової стабільності в Кореї та розробляючи порядок денний Групи двадцяти під час головування Кореї у цій Групі. З 2000 по 2005 роки був професором фінансів у Лондонській школі економіки. Пан Шін отримав в Оксфордському університеті (коледж Нафілд) ступені доктора філософії та магістра філософії з економіки, а також бакалавра з філософії, політики та економіки.
Ева Станіславська - радник з економічних питань Департаменту досліджень і фінансових інновацій Національного банку Польщі. Її дослідницькі інтереси включають питання інфляційних очікувань, використання даних опитувань в макроекономіці та трансмісійний механізм монетарної політики.
Йоханес Штробель - професор та науковець у Школі бізнесу імені Леонарда Штерна при Університеті Нью-Йорку. Він прийшов на роботу до Університету Нью-Йорку у 2013 році зі Школи бізнесу ім. Бута Чиказького університету, де Йоханес працював на посаді доцента кафедри економіки.
Професор Штробель проводить дослідження з фінансування кліматично значущої діяльності, фінансів населення, аналізу соціальних мереж, макроекономіки та економіки сфери нерухомості. Пан Штробель нагороджений численними преміями, включаючи Приз молодого дослідника Інституту управління перевіркою якості активів та Нагороду “Brattle Group” на найкращу роботу, опубліковану в “Journal of Finance”. Йому також було присуджено стипендію Фонду Альфреда П. Слоуна на дослідження з економіки. Професор Штробель є співредактором видань “Journal of Political Economy”, “Review of Economic Studies”, “Econometrica” та “Journal of Finance”. Крім того, Йоханес Штробель - член Підкомітету з ринкових кліматичних ризиків Комісії з торгівлі товарними ф'ючерсами (CFTC).
Професор Штробель читає курси з філософії, політики та економіки у коледжі Мертон Оксфордського університету, де він отримав Приз ім. Хікса та Вебба Медлі за найкраще викладання економіки. Пан Штробель отримав ступінь доктора філософії з економіки у Стенфордському університеті, де йому було присуджено стипендії фондів Бредлі та Кольхагена на дослідження економічної політики.
Яцек Суда радник з економічних питань у Департаменті досліджень і фінансових інновацій Національного банку Польщі. Він здобув свій науковий ступінь в Університет Вашингтона в Сент-Луїсі у 2009 році. Перш, ніж приєднатися до Національного банку Польщі у 2014 році, він працював економістом у Банку Франції і позаштатним викладачем в Паризькій школі економіки. Пан Суда вивчає формування очікувань і макроекономічних моделей. Його роботи опубліковано у виданнях “Review of Economic Dynamics”, “Journal of Economic Dynamics and Control” та “Macroeconomic Dynamics”.
Олександр Талавера - професор фінансової економіки Університету Бірмінгема. Він отримав ступінь бакалавра в Національному університеті «Острозька академія» (Україна), закінчив магістерську програму EERC (Консорціум економічних досліджень та освіти) в Україні, а також отримав ступінь магістра у Бостонському коледжі. Захистив ступінь доктора філософії в Європейському університеті Віадріна (Німеччина). До початку роботи на факультеті Університету Бірмінгема Олександр працював в Університеті Суонсі, Університеті Шеффілда, Університеті Дарема, Університеті Східної Англії, Університеті Роберта Гордона та Німецькому інституті економічних досліджень (DIW Berlin). Сфера його наукових інтересів включає соціальні мережі, аналіз цін онлайн, аналітику великих даних, банківську справу, міжнародні фінанси та економіки ринків, що розвиваються.
Малгожата Валерич обіймає посаду старшого економіста Департаменту досліджень та фінансових інновацій Національного банку Польщі. Сфера її дослідницьких інтересів включає макроекономіку, економіку праці та монетарну економіку.
Майкл Вебер почав працювати старшим викладачем кафедри фінансів у бізнес-школі ім. Бута при Чиказькому університеті в 2014 році, а у 2018 році отримав звання доцента. Пан Вебер також є науковим співробітником факультету Національного бюро економічних досліджень, працює в групах Монетарної економіки та Утворення цін на активи, є членом Макрофінансового товариства, професором-дослідником Інституту економічних досліджень Ifo Institute, а також запрошеним дослідником дослідницькій мережі CESifo. Він також є науковим консультантом Європейського центрального банку, Федерального резервного банку Клівленда і кількох інших центральних банків.
До наукових інтересів пана Вебера належать питання утворення цін на активи, макроекономіки, міжнародних фінансів і фінансів домогосподарств. У 2013 році його робота, присвячена ризику погіршення ситуації на валютних ринках та в інших класах активів, була відзначена нагородою “AQR Insight Award”. Його праці були опублікувані у таких провідних економічних і фінансових журналах, як “American Economic Review”, “Review of Economic Studies”, “Journal of Political Economy”, “Review of Financial Studies” та “Journal of Financial Economics”.
Франческо Занетті - доцент факультету економіки Оксфордського університету та член наукового товариства Девіда Річардса коледжу Водгема. Має науковий ступінь доктора філософії у галузі економіки, отриманий у коледжі Бостона, та доктора філософії з економічної теорії та інституцій Болонського університету. До того, як пан Занетті розпочав роботу в Оксфорді у 2012 році, він працював 8 років у Банку Англії: спершу в якості економіста, а потім - старшого економіста і радника у Відділі монетарного аналізу. Він також є запрошеним фахівцем Банку міжнародних розрахунків, Банку Англії; надавав технічну підтримку і проводив навчання у більш як сорока центральних банках по всьому світу. Пан Занетті також є запрошеним викладачем у Лондонській школі економіки, Лондонській бізнес-школі та Об'єднаному Віденському інституті МВФ. Його наукові інтереси зосереджені у галузях макроекономіки, монетарної економіки та прикладної економетрики. Серед інших тем він досліджував динаміку ринку праці та вплив структурних реформ, розповсюдження нових шоків, залежність фіскальних мультиплікаторів від стану економіки та вплив нетрадиційних політик. Він є стипендіатом Британської академії за академічний рік 2020-2021. У минулому його дослідження підтримувалися Британською академією, Фондом Ліверх'юма, Австралійською дослідницькою радою, Фондом Зенгіна та Фондом Джона Фелла. Він є помічником редактора видань “Economic Journal”, “Journal of Money, Credit and Banking”, “Oxford Bulletin of Economics and Statistics”, “Oxford Economic Papers”, а також співредактором “Macroeconomic Dynamics”, членом редакційної колегії “Central Bank Review”. Дослідження Франческо Занетті опубліковані у провідних наукових журналах та матеріалах політичних форумів.