Ефективність монетарної політики залежить від глибокого розуміння механізмів, що керують ринками праці. Їх важливість для досягнення стабільного макроекономічного середовища особливо підкреслила нинішня криза.
Протягом останніх десятиліть багатьом країнам світу вдалося приборкати інфляцію та досягти низького рівня безробіття. Проте в умовах сьогодення постає багато нових викликів для монетарної політики, пов’язаних з трансформацією ринків праці. Зокрема, зростання економічної нерівності, старіння населення, міжнародна лібералізація ринку праці та міграція, а також безліч інших аспектів можуть нести загрозу для економічного розвитку та довгострокової макроекономічної стабільності світу. Водночас циклічність посилює ці проблеми.
Тому актуальним питанням сьогодні є перегляд взаємозв’язків між монетарною політикою та ринком праці. Якими є сучасні погляди щодо впливу монетарної політики на пом’якшення економічних циклів та від чого може залежати ефективність монетарної політики? Як монетарна політика впливає на економічну нерівність та чи має економічна нерівність бути однією з цілей центрального банку? Наскільки виправданим є подвійний мандат центральних банків чи доцільніше фокусуватися на інфляції?
Ці та інші питання розглядатимуться на п’ятій Щорічній дослідницькій конференції Національного банку України "Ринок праці та монетарна політика"
Рівень безробіття у Європі є високим відносно рівня безробіття у США та інших розвинених економіках і таке співвідношення зберігається впродовж останніх чотирьох десятиліть. Припускаючи, що власні працівники на підприємстві («свої») більшою мірою впливають на рівень заробітної плати, ніж ті, хто шукає роботу («чужі»), у цьому дослідженні автор будує модель, яка здатна пояснити відносну сталість показників безробіття у європейських країнах, та вивчає наслідки цього середовища для розробки монетарної політики. Автор стверджує, що змодельований рівень безробіття та інші показники реальної економіки можуть зазнавати стійких відхилень від свого оптимального рівня навіть у відповідь на тимчасові шоки. Це пояснює стан гістерезису в економіці, коли довгострокові показники залежать від явищ, які відбуваються на короткостроковому горизонті. Такі відхилення не завжди спричиняють інфляційний тиск, а, отже, не потребують відповіді з боку центрального банку, зосередженого на інфляції.
Найкращим фактором, здатним передбачити зміни у федеральній ставці у 1982-2008 роках, є відсоток звільнень. Це важко пояснити з точки зору моделей з репрезентативними агентами, у яких покращення суспільного добробуту від стабілізації зайнятості є відносно низьким. Щоб пояснити цю загадку автори статті розширюють стандартну макроекономічну модель та додають до неї ринок праці з можливістю звільнення працівників, яке може пояснити велике та тривале зниження заробітної плати. Результат моделювання свідчить про покращення суспільного добробуту, якщо центральний банк стабілізує як інфляцію, так і рівень зайнятості навколо свого природнього рівня.
Дослідження присвячено одній з найважливіших тем в макроекономіці – залежності між безробіттям та інфляцією. Цей взаємозв’язок за спостереженням економістів помітно ослаб протягом останніх десятиліть, що дало початок загадці «зниклої інфляції». На основі власного розрахованого показника стану ринку праці, автори спершу показують, що залежність між інфляцією та безробіттям кардинально змінилася в 90-их роках попереднього століття – інфляційні процеси значно сповільнилися у періоди зниження безробіття. Потім автори аналізують ефект перенесення заробітних плат на кінцеві ціни на основі великої бази даних у розрізі секторів економіки США та роблять висновок, що ослаблення цього ефекту у секторі виробництва товарів є вагомим джерелом уповільнених інфляційних процесів з 1990-ого року. Водночас, потенційним драйвером «зниклої інфляції» у секторі виробництва товарів після Великої Рецесії є збільшення конкуренції серед імпортерів. Автори наводять емпіричні докази цього каналу як для США, так і для інших країн.
У своєму дослідження автори розробили макроекономічну модель, яка враховує недосконалість ринку праці та включає різні за рівнем продуктивності типи робочої сили. За допомогою моделі автори проаналізували вплив негативних кризових явищ на зайнятість та заробітні плати працівників з різним рівнем продуктивності. Згідно отриманим результатам, в умовах рецесії працівників з низькою продуктивністю частіше звільняють та рідше наймають на роботу порівняно з працівниками з високою продуктивністю. Відповідно низькопродуктивні працівники непропорційно більше страждають від наслідків рецесії, та мають гірші умови праці. Розроблену модель було також використано для аналізу ефектів від пандемії COVID-19. Наслідком пандемії були як негативний шок сукупного попиту, так і вимушені звільненнями у зв’язку з карантинними обмеженнями, що, зрештою, посилило загальний влив на зростання безробіття. Водночас негативні наслідки для безробіття можуть бути більш відчутними, якщо монетарна політика обмежена нижньою ефективною межею процентної ставки.
Використовуючи мікро-дані по найманих працівниках у розрізі фірм дане дослідження вивчає розвиток та вплив монопсонії на ринку праці у Великобританії у період з 1998 по 2017 роки. Монопсонія на ринку праці виникає, коли роботодавець не змагається з іншими фірмами за працівників, що дозволяє встановлювати заробітну плату на нижчому рівні. Результати проведеного дослідження показали, що: (1) протягом усього періоду дослідження рівень концентрації на ринку праці був відносно постійним – зростав перед кризою і згодом повертався до попереднього значення; (2) у галузевому і регіональному розрізі існує значна варіація у прояві монопсонії; (3) вищий рівень монопсонії на ринку праці пов'язаний із зниженням оплати праці серед працівників, які не підписували колективний договір; (4) для працівників, які мають колективний договір, спостерігається значно слабший або ж взагалі відсутній зв’язок між концентрацією на ринку праці та рівнем оплати праці; (5) для ринків праці з вищим рівнем монопсонії характерним є слабший зв'язок між продуктивністю праці та рівнем заробітної плати.
У цій статті дослідники вивчають вплив міжнародних потоків праці на економічний стан країн, що входять до економічного союзу. Дослідники розширюють модель Сонга та ін. (2012) з багатьма країнами з поколіннями агентів, що перетинаються, а уряди країн є незалежними та проводять послідовну фіскальну політику. Першим розширенням моделі є включення можливості реструктуризації боргу (як в моделі Арелано (2019)), що дає можливість аналізувати фіскальну стійкість. Друге, дослідники додають можливість міграції в моделі. Модель відкалібрована таким чином, щоб відображати емпіричні особливості міграційних процесів у Європейському Союзі. Дослідники проаналізували ефект міграції на розподіл ресурсів, фінансовий стан країн, нерівність та благополуччя. Результати вказують на те, що країни, «конкуруючи» за робочу силу, проводять більш виважену фіскальну політику, витрачаючи менше на державні видатки і тримаючи нижчий рівень боргу. Таким чином, міграція покращує благополуччя всіх країн (навіть тих країн, з яких робоча сила емігрує), адже дисціплінуючий ефект міграції у довгостроковій перспективі має наслідком менше боргове навантаження для всіх країн.
Дане дослідження вивчає вплив традиційних (зміни процентної ставки) та нетрадиційних (придбання активів та вплив на очікування) заходів монетарної політики на основні макроекономічні показники і нерівність у розподілі доходів/витрат. Отримані результати підтверджують, що негативний вплив стримуючої монетарної політики на економічну активність та нерівність переважає позитивний вплив стимулюючої монетарної політики. Причому ці зворотні ефекти на економічну активність більше проявляються у фазі пожвавлення, тоді як негативні наслідки для нерівномірності у споживанні більше відчуваються у фазі рецесії. Важливо також, що нетрадиційні монетарні заходи, за висновками авторів дослідження, виявилися на стільки ж ефективними для стабілізації економіки як і традиційні інструменти монетарної політики.
Дослідження на основі панельних даних по фірмах у США та майже півсотні інших країн, виявило, що асиметрія темпів зростання зайнятості, продажів та продуктивності праці є проциклічною. Зокрема, для більшої частини підприємств значення цих показників є меншими за середнє під час спаду економіки, але більшим під час буму. Схожі результати і на галузевому рівні: у галузях зі спадними темпами зростання продажів, зайнятості та продуктивності праці характерною є лівостороння асиметрія. У дослідженні побудовано математичну модель, результати якої демонструють, що зростання асиметрії у продуктивності має наслідком падіння у виробництві, інвестиціях, рівні зайнятості та споживанні. Таким чином, збільшення ризику великих негативних шоків на мікрорівні є суттєвим фактором, що спричиняє рецесію.
Динамічні стохастичні моделі загальної рівноваги (DSGE моделі) стали чи не найважливішим інструментом для пояснення взаємозв’язків між економічними явищами та розробки економічної політики. Більшість цих моделей були розроблені в розвинених країнах для розвинених країн. Тому ці моделі часто не враховують особливості, які мають країни, що розвиваються. Ця стаття розширює стандартну модель, додаючи чотири нові елементи: виключення з фінансових ринків частини домогосподарств, недосконала структура фінансових ринків , екзогенні фінансові обмеження та шоки цін на нафту. Ці модифікації роблять модель більш реалістичною для аналізу країн, що розвиваються. Автори приходять до висновку, що припущення відносно структури фінансового ринку роблять трансмісійний механізм монетарних шоків у країнах, що розвиваються, набагато дієвішим. Водночас, гнучкість ціноутворення не має суттєвого впливу на традиційний механізм монетарної трансмісії.
Агрегований показник реальної заробітної плати змінюється у часі значно менше, ніж це прогнозують макроекономічні моделі. Зміни в оплаті праці лише частково пов'язані з коливаннями бізнес-циклу. Зокрема, рівень безробіття є більш волатильним, ніж середній заробіток, і між цими двома показниками не прослідковується сталого зв’язку: з 1982 по 2019 роки були періоди з проциклічним, контрциклічним та ациклічним зростанням заробітної плати. У даній роботі дослідники розглядають дві складові зростання заробітної плати: інтенсивну та екстенсивну. Інтенсивна складова зростання заробітної плати є проциклічною і значною мірою визначається тими працівниками, які змінюють роботу. Екстенсивна компонента є контрциклічною та здебільшого залежить від зростання зарплат частково зайнятих працівників. Саме тому переміщення між категоріями безробітних та зайнятих (повна зайнятість) пояснює лише незначну частину варіації та циклічність приросту середньої заробітної плати.
Сільвіа Альбрізіо обіймає посаду старшого економіста підрозділу з питань європейської та світової політики Банку Іспанії. Вона навчалася у Університет Бокконі, отримала ступінь магістра в Університеті Помпеу Фабра та ступінь доктора філософії у галузі економіки в Інституті Європейського університету у Флоренції. До Банку Іспанії вона працювала в Організації економічного співробітництва та розвитку у рамках програми залучення молодих професіоналів. Протягом трьох років у ОЕСР вона працювала економістом з питань структурних реформ та аналізу продуктивності компаній, а також входила до команди, яка займалася організацією Світового форуму з продуктивності. До цього вона працювала у Європейському центральному банку у департаменті фінансової стабільності та департаменті фіскальної політики. Також вона перебувала з візитом у Азійському банку розвитку. До сфери дослідницьких інтересів пані Альбрізіо належать монетарна, фіскальна та екологічна політика. Її дослідження присвячені питанням розуміння ефектів макроекономічної політики на поведінку суб'єктів господарювання та мікроекономічні результати, такі як продуктивність, нерівність, перерозподіл ресурсів з метою оцінки варіантів економічної політики та їхніх неочікуваних наслідків.
Девід Бергер є доцентом економіки в Університеті Дюка. До сфери його інтересів як дослідника належать монетарна політика, вплив ринку житла на макроекономіку, ринок праці та фінанси. Його праці часто поєднують великі ряди даних із структурними моделями, які дозволяють краще зрозуміти гетерогенні впливи монетарних, фіскальних та факторів, пов'язаних із житлом, на домогосподарства та компанії. Його дослідження публікуються у багатьох академічних виданнях, у тому числі у журналах «Econometrica», «The Journal of Political Economy», «The Review of Economic Studies». Одна із останніх статей вийшла у виданні «The Journal of Finance». Він здобув ступінь доктора філософії у Єльському університеті, перед тим отримавши ступінь бакалавра у галузі економіки та історії у Свартмор коледжі.
Томаш Хмєлєвський є радником з економічних питань у Національному банку Польщі та доцентом Варшавської школи економіки. Здобув ступінь кандидата наук у Варшавській школі економіки, в якій він викладає монетарну політику, теорію портфелів, управління ризиками і фінансові деривативи. Він обіймав позаштатні посади в Європейському центральному банку і Кьонбукському національному університеті (Тегу, Південна Корея). Попередньо він працював на посаді директора управління фінансовими ризиками та інтеграції Банку Пекао (на той час банк Групи UniCredit), де був відповідальним, зокрема, за координування процесу ICAAP і звітності SREP, а також розробку засад та інструментів для моделювання й оцінки економічного капіталу. Також Хмєлєвський обіймав керівні посади у Національному банку Польщі у сфері фінансової стабільності, макропруденційної політики та аналізу. Він отримав сертифікат «Менеджер з питань фінансового ризику» Світової асоціації спеціалістів з оцінювання ризику (GARP).
Міхне Константінеску керує відділом досліджень у Національному банку України, викладає у Центрі управління міською нерухомістю (CUREM) при Цюрихському Університеті, є запрошеним науковцем у Київській школі економіки. Він має великий досвід роботи на управлінських і керівних посадах різного рівня у сфері фінансів, нерухомості та діяльності центральних банків.
Крістофер Ерцег обіймає посаду заступника директора Департаменту грошово-кредитних систем і ринків капіталу Міжнародного валютного фонду (МВФ). До сфери його відповідальності належить монетарна та макропруденційна політика, операції центральних банків та моделювання монетарної політики. До того як приєднатись до МВФ, Крістофер Ерцег працював заступником директора Ради керуючих Федеральної резервної системи, де він відігравав ключову роль у розробці глобальних макроекономічних моделей та застосуванні їх до питань політики. Сфера його дослідницьких інтересів включає монетарну та фіскальну політику, ризики фінансової стабільності та макроекономіку відкритих економік. Його статті публікувалися у багатьох провідних виданнях, в тому числі «American Economic Review», «The Journal of Monetary Economics», «The Journal of International Economics» та «The Journal of the European Economic Association». Він працював позаштатним викладачем в Університеті Джонса Гопкінса, Університеті Джорджтауна та Колумбійському університеті. Пан Ерцег отримав ступінь бакалавра в Університеті Вірджинії, а також ступінь доктора філософії у галузі економіки в Університеті Чикаго.
Олександр Фарина – старший експерт відділу досліджень департаменту монетарної політики та економічного аналізу Національного банку України.
Він має ступінь доктора філософії у галузі фінансів, який він отримав у Національному університеті «Києво-Могилянська академія», де він наразі працює викладачем кафедри фінансів.
До наукових інтересів Олександра належать макроекономіка, міжнародна та монетарна економіки. Його дослідницькі роботи присвячені питанням ефекту перенесення обмінного курсу, ефект міжнародного розповсюдження наслідків криз, монетарній політиці малих відкритих економік, де особлива увага приділяється Україні та її основним торговельним партнерам.
Давіде Фурчері обіймає посаду заступника начальника відділу у дослідницькому департаменті МВФ. Отримав ступінь доктора філософії у галузі економіки в Університеті Іллінойсу. Перш ніж розпочати свою роботу у Міжнародному валютному фонді, він працював економістом у відділі макроекономічного аналізу економічного департаменту ОЕСР. Його роботи з широкого кола питань у сфері макроекономіки, державних фінансів, міжнародних макроекономічних та структурних реформ широко публікуються у провідних академічних та присвячених питанням політики журналах.
Джорді Галі отримав ступінь доктора філософії у галузі економіки у Массачусетському технологічному інституті у 1989 році. Зараз він обіймає посаду старшого дослідника у Центрі досліджень міжнародної економіки (CREI) та є професором Університеті Помпеу Фабра, науковим співробітником Вищої школи економіки у Барселоні. Він очолював Центрі досліджень міжнародної економіки (CREI) з 2001 по 2017 рік. Також пан Галі має викладацькі посади в Нью-Йоркському та Колумбійському університетах. Він також був запрошеним професором у Массачусетському технологічному інституті. Він є науковим співробітником CEPR та NBER, а також членом Економетричного товариства. Свого часу він також був співредактором журналу «The Journal of the European Economic Association» та одним із директорів Програми міжнародної макроекономіки у CEPR. У 2012 році був Президентом Європейської економічної асоціації. Серед нагород пана Галі Національна дослідницька премія уряду Каталонії, а також (отримана спільно з іншими) Премія Ірьо Янсона. Пана Галі залучали у якості консультанта ЄЦБ, Федеральна резервна система, Банк Швеції, Банк Норвегії, Банк Франції, а також інші центральні банки. До його дослідницьких інтересів належать макроекономіка та теорія грошей, його роботи з цих питань публікуються у багатьох наукових виданнях.
Юрій Городніченко — українець за походженням, професор Факультету економіки, Каліфорнійського університету, Берклі. Він здобув ступінь бакалавра та магістра за програмою EERC (Консорціум економічних досліджень та освіти) при Києво-Могилянській Академії, а також ступінь доктора філософії в Мічиганському Університеті. Значна частина його досліджень присвячена монетарній політиці (ефекти, оптимальний дизайн, інфляційне таргетування), фіскальній політиці (контрциклічна політика, мультиплікатори державних видатків), оподаткуванню (уникнення податків, нерівність доходів), економічному зростанню (довгострокові детермінанти, глобалізація, інновації, недосконалість фінансових ринків) та бізнес-циклам. Юрій є членом редакційних колегій багатьох видань, у тому числі «Journal of Monetary Economics» та «VoxUkraine» (www.voxukraine.org). Юрій — активний і успішний дослідник. Його роботи були опубліковані у провідних економічних журналах: «American Economic Review», «Journal of Political Economy», «Review of Economic Studies», — і згадувалися у політичних дискусіях і засобах масової інформації. Отримав численні нагороди за свої дослідження.
Міхал Градзєвич працює економічним радником у Національному банку Польщі та доцентом Варшавської школи економіки, де він викладає макроекономіку та економетрику. Раніше він обіймав посаду директора Бюро з питань підприємств, домогосподарств та ринку праці у НБП. Він був залучений до ряду спільних проектів з Європейським центральним банком, Світовим банком, Організацією економічного співробітництва та розвитку, Європейською комісією та Європейським інвестиційним банком. Також він був членом Виконавчої ради Комітету Ірвінга Фішера при Банку міжнародних розрахунків. Зараз він є членом Європейської мережі інвестиційних досліджень в ЄІБ та однієї з робочих груп в ОЕСР. Його дослідження переважно присвячені темам економічної ефективності, флуктуацій, економічних структур, моделей загальної рівноваги та ринку праці. Останнім часом у своїх роботах він приділяє увагу питанням того, як економічні аспекти на рівні компанії та структурні аспекти співвідносяться із макроекономічними показниками. Його роботи публікуються у журналах з високим рівнем цитування у сфері економіки та економетрики.
Сергій Гурієв розпочав свою роботу у Sciences Po у якості професора економіки у 2013 році. Раніше він очолював Нову економічну школу у Москві з 2004 по 2013 роки. З 2016 по 2019 роки він перервав свою роботу у Sciences Po, оскільки був призначений Головним економістом Європейського банку реконструкції та розвитку.
Серед дослідницьких інтересів доктора Гурієва політекономіка, мобільність робочої сили, корпоративне управління та теорія контрактів. Роботи доктора Гупієва опубліковано у міжнародних виданнях, зокрема «American Economic Review», «Review of Economic Studies», «Journal of European Economic Association», «Economic Journal», «Journal of Economic Perspectives», «Brookings Papers on Economic Activity» та «American Political Science Review». Він був членом правління Сбербанку, компаній «E.ON Russia», «Альфа-Страхование», «Російська венчурна компанія», Російського сільськогосподарського банку та Фонду «Династія». У 2006 році на Світовому економічному форумі його було включено до списку «Молодих глобальних лідерів». У 2009 - 2011 роках він входив до першої сотні Кадрового резерву Президента Російської Федерації. У 2016-2017 роках був Президентом Спілки інституційної та організаційної економіки. Він є членом Виконавчого комітету Міжнародної економічної асоціації. Також він працює дослідником та очолює Дослідницьку та політичну мережу з вивчення популізму у Центрі досліджень економічної політики (CEPR).
Фатіх Гувенен є професором економіки за фінансування Фонду Кертіса Л. Карлсона в Університеті Міннесоти та директором Економічного інституту великих даних Міннесоти. Також він є радником Федерального резервного банку Міннеаполіса та науковим співробітником Національного бюро економічних досліджень. Пан Гувенен отримав ступінь бакалавра з електромеханіки в Університеті Бількента у Туреччині, а магістерський ступінь та ступінь доктора філософії у галузі економікита в Університеті Карнегі-Меллон. У різний час він обіймав різні постійні та тимчасові дослідницькі посади у різних установах, серед яких Університет Рочестера, Школі бізнесу Нью-Йоркського університету імені Леонарда Н. Стерна, Єльському університеті, Федеральному резервному банку Чикаго. Дослідження пана Гувенена переважно присвячені різним вимірам економічної нерівності та її відповідній взаємодії із макроекономічною та державною політикою. Його статті публікувалися зокрема у таких виданнях: «the American Economic Review», «Econometrica», «Journal of Political Economy», «Quarterly Journal of Economics» та «Review of Economic Studies». Про них також писали такі відомі мас-медіа як «New York Times», «Wall Street Journal», «Washington Post», «Financial Times», «The Economist», «the New Yorker», «Bloomberg», «Fortune». Його робота у різний час фінансувалася за рахунок грантів Національної наукової фундації, Консорціуму пенсійних досліджень, Фонду Расселла Сейджа та інших організацій.
Роберт Холл є старшим викладачем Інституту Гувера при Стенфордському університеті та професором економіки у Стенфорді. Він отримав ступінь доктора філософії у галузі економіки в Массачусетському технологічному інституті (MIT). Перш ніж почати свою роботу у Стенфорді, професор Холл викладав у МІТ та Університеті Каліфорнії, Берклі. Він був президентом, віце-президентом та лектором Американської економічної асоціації та залишається почесним членом Асоціації. Його було обрано членом Національної академії наук та членом Американської академії наук та мистецтв, Спілки спеціалістів з економіки праці та Економетричної спілки. Він очолює Комітет хронології бізнес-циклів в Національному бюро економічних досліджень, де він є науковим співробітником. Він був членом Національного дорадчого комітету при Президентові з питань продуктивності, а також надавав консультації багатьом державним установам з питань національної економічної політики, зокрема Департаменту юстиції, Казначейству, Раді Федеральної резервної системи, Бюджетному управлінню Конгресу США, де він був членом Дорадчого комітету. Також він багато разів виступав перед комітетами Конгресу з питань національної економічної політики. Роботи професора Холла присвячені загальним показникам продуктивності економіки США, в тому числі безробіттю, формуванню капіталу та інфляції. Дізнатись більше про його професійну діяльність можна, відвідавши сторінку Стенфордського університету: Stanford.edu/~rehall.
Барт Хобейн працює у економічному департаменті Школи бізнесу Університет штату Аризона з літа 2015 року. Пан Хобейн - спеціаліст з прикладної макроекономіки, що спеціалізується на питаннях технологічного прогресу та економічного зростання, вимірювання цін, динаміки ринку праці.Перш ніж приєднатися до Університет штату Аризона, пан Хобейн працював у департаменті економічних досліджень Федеральних резервних банків Сан-Франциско та Нью-Йорку. Він також викладав в Каліфорнійському університет, Берклі, Міському університеті Нью-Йорка, Нью-Йоркському університеті та Амстердамському вільному університеті (Нідерланди).Пан Хобейн також є членом дорадчого комітету Статистичного управління США. Він отримав ступінь доктора філософії у галузі економіки у Нью-Йоркському університеті та ступінь магістра у галузі економетрики в Університет Еразма Роттердамського у Нідерландах.Його дослідження опубліковано у багатьох провідних наукових виданнях, зокрема «American Economic Review», «Quarterly Journal of Economics», «Journal of Monetary Economics». У нього більше 60 публікацій та 6000 цитувань згідно із Google Scholar.
Стефан Інгвес - Голова Банку Швеції, він також очолює Правління Банку Швеції.
Пан Інгвес є членом Ради директорів та очолює Комітету банківської діяльності та управління ризиками Банку міжнародних розрахунків. Він також є Членом Генеральної ради ЄЦБ та першим заступником Голови Європейської ради з системних ризиків.
Пан Інгвес є Керуючим МВФ від Швеції, Головою Торонтського центру світового лідерства та фінансового нагляду та Членом Ради Нордично-Балтійського макропруденційного форуму (Nordic-Baltic Macroprudential Forum).
Раніше він обіймав посаду Голови Базельського комітету з питань банківського нагляду, директора Департаменту монетарної політики та фінансових систем МВФ, заступника голови Банку Швеції та генерального директора Шведського органу банківської підтримки. До цього він був заступником секретаря та начальником Департаменту фінансових ринків Міністерства фінансів.
Сергій Кіяшко отримав ступінь доктора філософі у галузі економіки у Прінстонському Університеті у 2018 році. Після отримання ступеня почав працювати у Національному банку України та Київській школі економіки. Його основні наукові інтереси - це фіскальна політика, міжнародні макроекономічні кризи та кризи суверенного боргу. Сергій займається декількома проектами, присвяченими строковій структурі суверенного боргу, взаємодії міграції та фіскальної стійкості, монетарній політиці з гетерогенними агентами.
Олексій Кривцов − старший дослідник у Департаменті економічних і фінансових досліджень. Його дослідницькі інтереси зосереджуються на коливаннях циклу ділової активності і, зокрема, на монетарній теорії та політиці. Пан Олексій досліджував питання поведінки споживчих цін, реальний вплив шоків монетарної політики, динаміку націнок і витрат протягом циклу ділової активності.
Олексій Кривцов здобув ступінь кандидата наук з економіки в Міннесотському університеті в 2004 році.
Моріц Кюн є професором економіки Боннського університету. Він здобув ступінь доктора філософії в галузі економіки в Університі Маннгайму. Він є членом « ECONtribute Excellence Cluster», науковим співробітником у IZA, CESIfo та CEPR. Як запрошений науковець пан Кюн працював в Університетах Пенсильванії та Міннесоти. Він є членом Науково-консультаційної ради Інституту дослідження зайнятості та заступником редактора видання «Macroeconomic Dynamics». Його наукові інтереси лежать у площині макроекономіки ринків праці, нерівності доходів. Основні публікації: (1) “Wealth and Income Inequality in America 1948 - 2016” with Moritz Schularick and Ulrike Steins Journal of Political Economy; (2) “Human Capital Risk, Contract Enforcement, and the Macroeconomy“ with Tom Krebs and Mark Wright American Economic Review; (3)“Earnings losses and labor mobility over the life-cycle” with Philip Jung Journal of the European Economic Association; (4) “2013 Update on the U.S. Earnings, Income, and Wealth Distributional Facts: A View from Macroeconomic Modelers” with José-Víctor Ríos-Rull Federal Reserve Bank of Minneapolis Quarterly Review.
Амартя Лахірі є професором-дослідником Ванкуверської школи економіки Університету Британської Колумбії (Канада). Перш ніж розпочати у 2005 році свою роботу в Університеті Британської Колумбії, пан Лахірі працював у Федеральному резервному банку Нью-Йорка та в Каліфорнійському університеті в Лос-Анджелесі. Протягом 2017 - 2019 років він також був директором CAFRAL, дослідницького центру за підтримки Резервного банку Індії. Сфера дослідницьких інтересів пана Лахірі лежить у площині макроекономіки, міжнародних фінансів та економіки розвитку. Його роботи широко публікуються у провідних загальних та спеціалізованих виданнях у сфері економіки.
Дмитро Мухін - доцент економіки Університету Вісконсин-Медісон. Він отримав диплом бакалавра Московського державного університету у 2010 році, ступінь магістра у Новій економічний школі у 2012 році, ступінь доктора філософії у Прінстонському університеті у 2018 році. У 2018-2019 роках навчався у докторантурі Єльського університету. Його дослідницькі інтереси переважно стосуються обмінних курсів та ролі долара у світовій економіці.
Тимофій Милованов – український економіст, доцент Університету Піттсбурга та президент Київської школи економіки.
У 1997 році Тимофій Милованов отримав диплом бакалавра за спеціальністю «Менеджмент» у Київському політехнічному інституті. У 1999 році здобув ступінь магістра в галузі економіки у Києво-Могилянській академії. У 2001 році він здобув ступінь магістра в галузі економіки в Університеті Вісконсин-Медісон, а у 2004 році у цьому ж університеті - ступінь доктора філософії в галузі економіки.
З 2004 по 2008 рік доктор Милованов обіймав посаду наукового співробітника та молодшого викладача у Боннському університеті. З 2008 по 2011 рік він викладав в Пенсильванському університеті. Також з 2010 по 2013 роки він проводив лекції в Пенсильванському державному університеті. З 2015 року доктор Милованов працює за постійним контрактом в Університеті Піттсбурга.
З 2016 року Тимофій Милованов є почесним президентом Київської школи економіки. У 2014 та 2015 роках він входив до рейтингу провідних українських економістів за версією Forbes Ukraine, які досягнули найбільшого успіху у сфері науки.
7 липня 2016 року його було призначено Верховною Радою України до складу Ради Національного банку України, а з жовтня 2016 року по серпень 2019 він був заступником голови Ради Національного банку України.
З серпня 2019 року по березень 2020 року Тимофій Милованов був Міністром розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України в уряді Олексія Гончарука та просував земельну реформу, реформу зайнятості та ринків капіталу.
Максим Обрізан наразі обіймає посади професора та наукового директора департаменту бізнесу Київської школи економіки. Він отримав ступінь доктора філософії у галузі економіки в Університеті Айови у 2010 році, отримавши попередньо диплом магістра з відзнакою Консорціуму економічних наук та досліджень при Києво-Могилянській академії. Він є автором 17 наукових публікацій у Scopus, переважно на теми, які складають його дослідницький інтерес: перехідні економіки, прикладні аспекти економіки охорони здоров'я та макроекономіка. Його останні праці присвячені макроекономічному впливу епідемії іспанського грипу у 1918-1919 роках на економіку Швеції на основі моделі поколінь, що перекриваються. Його регулярно залучають до рецензування наукових рукописів, також він бере участь у відборі робіт, присвячених перехідним економікам, для архіву RePEc.
Максим співпрацює з колегами з Університету Кентербері (Нова Зеландія), Університету Айови (США), Університету Дуйзбург-Ессена (Німеччина) та Міжнародної школи економіки при Тбіліському державному університеті (Грузія). У якості експерта пана Обрізана залучали до програм міжнародної технічної підтримки за фінансування USAID та Світового банку. Він також надавав консультації приватним компаніям щодо аналізу даних, в тому числі у рамках проєктів ЄБРР та «Economist Intelligence Unit». Максим набув значного досвіду викладацької роботи у сфері макроекономіки, економіки охорони здоров'я та аналізу бізнес-даних в установах України, США, Німеччини, Грузії та Білорусі. Він також проводить бізнес-тренінги на теми аналізу даних та фінансів для великих корпоративних клієнтів в Україні.
Мирослав обіймає посаду економіста-дослідника відділу макроекономічних досліджень департаменту статистики та досліджень Банку Іспанії. Він також є почесним науковим співробітником економічного департаменту Університету Манчестера. У 2019 році він отримав ступінь доктора філософії у галузі економіки в Університеті Манчестера, має ступінь магістра економіки Центрі економічних досліджень та післядипломної освіти (CERGE-EI, 2014) та диплом магістра за спеціальністю «Статистика» (Львівський національний університет імені Івана Франка, 2011). Його наукові інтереси лежать у сфері макроекономіки, фінансів домогосподарств, утворення цін на активи та економіки сім'ї.
Анджей Рачко – радник президента Національного банку Польщі. У 2003-2004 роках, на останньому етапі вступу Польщі до Європейського Союзу, – був міністром фінансів. До початку своєї політичної кар’єри понад 10 років пан Рачко працював у банківському секторі Польщі на керівних посадах. Упродовж чотирьох років обіймав посаду заступника виконавчого директора у Міжнародному валютному фонді. З 2010 по 2016 рр. – входив до складу правління Національного банку Польщі. Закінчив Лодзький університет та отримав ступінь магістра в галузі економіки. У 1985 році – здобув ступінь доктора філософії у тому ж університеті, де й працював доцентом до 1992 року.
Федеріко Равенна очолив дослідницький підрозділ Національного банку Данії у серпні 2016 року. Він також є доцентом кафедри економіки Університету Копенгагена, раніше він також очолював напрям монетарної політики та фінансових ринків на кафедрі прикладної економіку бізнес-школи HEC Montreal. Пан Равенна отримав премію Клауса Лібхера за свою роботу щодо розширення Європейського економічного і валютного союзу, також у 2010 році він отримав нагороду Голови Банку Канади. Його дослідження з питань оптимальної монетарної політики, міжнародних фінансів та моделювання циклу ділової активності широко публікуються. Інші центральні банки, в тому числі Федеральна резервна система та Європейський центральний банк, залучають його у якості наукового радника та для роботи над спільними проектами. Він був головним дослідником у рамках грантів, наданих Радою з соціальних наук і гуманітарних досліджень Канади (SSHRC), а також брав участь у оцінці робіт за грантами Державного наукового фонду США та SSHRC.
Айсегюль Сахін є головуючим куратором з економіки за фінансування фонду Річарда Гонзалеса в Техаському університеті в Остіні, а також науковим співробітником груп NBER з економічних коливань та зростання і монетарної економіки. З січня 2020 року її було призначено співредактором видання «American Economic Journal: Macroeconomics». Пані Сахін є членом Групи економічних радників Бюджетного управління Конгресу США, дорадчого комітету Статистичного управління США та консультаційної ради Конференції Університетів Рочестера та Карнегі-Мелон. Її також залучають у якості консультанта Федеральні резервні банки Клівленда, Далласа та Міннеаполіса. Перш ніж приєднатися до кафедри економіки Техаського університету в Остіні, пані Сахін чотирнадцять років працювала економістом-дослідником у Федеральному резервному банку Нью-Йорка, де вона переважно займалася аналізом ринку праці США. Її дослідження переважно присвячено макроекономіці та економіці праці, зокрема питанням динаміки безробіття та рівня економічної активності робочої сили, дисбалансу на ринку праці, оцінки природного рівня безробіття, впливу гендерної нерівності на показники ринку праці та підприємництво. Підготовані нею дослідження були опубліковані у багатьох наукових виданнях, зокрема «American Economic Review», «Review of Economic Studies», «Review of Financial Studies», «Journal of Monetary Economics», «Brookings Papers on Economic Activity», а також цитуються у засобах масової інформації (наприклад, «The Economist», «NY Times», «Wall St Journal», «Bloomberg» та інших). Пані Сахін отримала дипломи бакалавра та магістра з електромеханіки в Університеті Бількента у Анкарі, а також магістерський ступінь та ступінь доктора філософії у галузі економіки в Університеті Рочестера.
Дмитро Сергеєв є доцентом Університету Бокконі. У 2013 році він здобув ступінь доктора філософі у галузі економіки у Колумбійському університеті. Пан Сергеєв отримав диплом магістра з прикладної математики та фізики в Московському фізико-технічному інституті та магістра економічних наук в Новій економічний школі. Сфера його дослідницьких інтересів охоплює міжнародні фінанси та макроекономіку, зокрема, що стосується взаємодії грошової, фіскальної та макропруденційної політик. Його остання робота «Фіскальні шоки, кредитування компаній та Великий економічний спад» була опублікована у виданні «Journal of Monetary Economics».
В'ячеслав Шереміров працює на посаді старшого дослідника у дослідницькому департаменті Федерального резервного банку Бостона. Широку сферу його інтересів представляють макроекономіка та міжнародні фінанси. Його дослідження публікуються у фахових наукових журналах, таких як «Journal of Monetary Economics», «Journal of International Economics» та «Journal of the European Economic Association», а також були представлені на багатьох семінарах та конференціях. Пан Шереміров отримав ступінь доктора філософії у галузі економіки в Університеті Каліфорнії, Берклі.
Яків Смолій − Голова Національного банку України з 15 березня 2018 року. З 11 травня 2017 року до 15 березня 2018 року − в. о. Голови Національного банку. З жовтня 2016 року − перший заступник Голови.
З квітня 2014 року — заступник Голови Національного банку. У банківській системі України працює з часів її формування — понад 25 років. У 1991-1994 роках − у Тернопільському обласному управлінні Національного банку. До 2005 року — заступник голови правління банку «Аваль». У 2005-2014 роках — директор з питань банківського бізнесу товариства «Престиж-груп». Кандидат економічних наук.
Заступник Голови Національного банку з березня 2015 року. До сфери управління Дмитра Сологуба належать питання формулювання монетарної політики, проведення макропруденційної політики для забезпечення фінансової стабільності, проведення економічного аналізу, збору та аналізу статистики і звітності, а також виконання дослідницької функції центрального банку.
У 2002 році розпочав кар’єру наукового співробітника Інституту економічних досліджень та політичних консультацій. З 2004 року працював економістом- дослідником у представництві Міжнародного валютного фонду в Україні. До приходу до Національного банку, у 2007 — 2015 роках, обіймав посаду начальника відділу аналізу та досліджень ПАТ «Райффайзен Банк Аваль». Дмитро Сологуб закінчив Білоруський державний університет за спеціальністю «Економічна теорія». Після цього здобув ступінь магістра програми з економіки (EERC) Національного університету «Києво-Могилянська академія». Має CFA.
Юлія Анатоліївна Свириденко розпочала свою роботу у Міністерстві розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України на посаді заступника Міністра, відповідального за розробку та впровадження національної політики ринку праці у вересні 2019 року. У грудні 2019 року Юлія Свириденко була обрана Головою правління Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття 5 травня 2020 року пані Свириденко також була удостоєна честі стати член представником України в робочій підгрупі з соціально-економічних питань у Тристоронній контактній групі з мирного врегулювання ситуації в Донецькій і Луганській областях.
З 2015 по 2018 роки Юлія Анатоліївна працювала у Чернігівській обласній державній адміністрації, де вона пройшла кар'єрний шлях від радника Голови до виконувача обов'язків Голови Чернігівської обласної державної адміністрації.
У 2008 році закінчила з відзнакою Київський національний торговельно-економічний університет, спеціальність «менеджмент антимонопольної діяльності», отримала ступінь магістра з менеджменту антимонопольної діяльності.
Павел Шаламаха – член Правління Національного банку Польщі. Народився 24 січня 1969 року у місті Ґожув-Велькопольський. Закінчив факультет адміністрації і права в Університеті імені Адама Міцкевича у Познані та Коледж Європи у Брюгге (Бельгія). Він також отримав юридичну освіту в Окружній палаті юристів у Познані. Своє навчання з державного управління він продовжив у Школі управління імені Джона Ф. Кеннеді Гарвардського університету, де він отримав ступінь магістра з державного управління (програма для керівників середньої ланки). З 2005 по 2007 роки пан Шаламаха обіймав посаду заступника міністра фінансів. Він став співзасновником Інституту Собєського та очолював його з 2008 до 2011 року. Пан Шаламаха був депутатом Сейму сьомого скликання та членом парламентських комітетів з питань фінансів та державного бюджету. У 2010 році він долучився до Ради національного розвитку при Президенті Республіки Польща. З 2015 по 2016 роки Павел обіймав посаду міністра фінансів. 6 жовтня 2016 року Президент Республіки Польща Анджей Дуда призначив Павла Шаламаху членом правління Національного банку Польщі.
Грегорі Твайтс - економіст, що перебуває у творчій відпустці, до цього він очолював підрозділ міжнародних досліджень у Банку Англії. Він також за сумісництвом працює науковим співробітником «Resolution Foundation» та запрошеним науковцем Центру макроекономіки Лондонської школи економіки. До цього пан Твайтс працював економістом Місії ООН у Косово та Незалежної банківської комісії («Комісія Вікерса»), а також був керівником науково-дослідних робіт у «WorldRemit» та «Founders Pledge». Він отримав ступінь доктора філософії у галузі науки у 2015 році у Лондонській школі економіки під керівництвом Сільвани Тенрейро. Пан Твайтс має декілька публікацій, у сфері його дослідницьких інтересів макроекономічні аспекти демографії та структурні зміни, макроекономічна політика, фінансова стабільність, нерівність та розподіл.
Олеся Верченко – віцепрезидент з економічної освіти та викладач Київської школи економіки. Вона здобула ступінь доктора філософії з економіки в Університеті Вірджинії (США). ЇЇ дослідницькі інтереси включають емпіричну макроекономіку, монетарну політику, фінансові ринки та інструменти, ціноутворення похідних фінансових інструментів та реальні опціони.
Карл Валентин, дослідницький підрозділ Банку Швеції.
Досвід роботи: 2005 - дотепер - радник (з 2014 року) дослідницького підрозділу Банку Швеції; вересень - грудень 2012 року - запрошений спеціаліст департаменту економічних досліджень Федерального резервного банку Сан-Франциско (США).
Освіта / наукові ступені: 2019 рік - доцент кафедри економіки Стокгольмського університету (Швеція); 2000 - 2005 роки - доктор філософії у галузі економіки, Нью-Йоркський університет (США).
Сфера дослідницьких інтересів: Макроекономіка, економіфінансові фрикціїка праці, фінансові фрикції.
Публікації: “Involuntary Unemployment and the Business Cycle”, 2020, Review of Economic Dynamics, forthcoming (with Lawrence Christiano and Mathias Trabandt). “Financial Frictions, Investment and Tobin’s q”, 2019, Journal of Monetary Economics, Volume 103, pp. 105-122 (with Dan Cao and Guido Lorenzoni). “Refining Stylized Facts from Factor Models of Inflation”, 2015, Journal of Applied Econometrics, Vol. 30, pp. 1192-1209 (with Ferre De Graeve). “Business Cycle Implications of Mortgage Spreads”, 2014, Journal of Monetary Economics, Vol. 67, pp. 62-77. “Expectation Driven Business Cycles with Limited Enforcement”, 2014, Economics Letters, Vol. 124, pp. 300-303. “Housing Collateral and the Monetary Transmission Mechanism”, 2014, Scandinavian Journal of Economics, Vol. 116(3), pp. 635–668. “Introducing Financial Frictions and Unemployment into a Small Open Economy Model,” 2011, Journal of Economic Dynamics and Control, Vol. 35(12), pp. 1999-2041 (with Lawrence Christiano and Mathias Trabandt).
Кеннет Уест є професором економіки Університету Вісконсина у Медісоні і директором Інституту економічних досліджень ім. Джулі Плант Грейнджер. У 1973 році отримав ступінь бакалавра з економіки і математики у Весліанському університеті, і в 1983 році – ступінь доктора філософії у галузі економіки в Масачусетському технологічному інституті. З 1983 по 1988 роки викладав в Університет Прінстона, перш ніж перейти до Університету Вісконсина. Низка центральних банків і банків Федеральної резервної системи залучали його у якості наукового експерта. Наразі, Професор Уест є співредактором видання «Journal of Money, Credit and Banking», раніше – співредактором «American Economic Review». Він є автором багатьох статей у сфері макроекономіки, фінансів, міжнародної економіки й економетрики. Він обіймав керівні посади, зокрема двічі його призначали деканом кафедри економіки Університету Вісконсина у Медісон. Серед його наукових відзнак національна стипендія ім. Джона М. Стауфера в сфері державної політики Гуверівського інституту, дослідницька стипендія ім. Альфреда П. Слоуна, він є членом Економічного товариства, стипендіатом Програми Ейб і членом Міжнародної асоціації прикладної економетрики. До викладацьких здобутків належить відзнака кращого факультету Університету Вісконсина і звання кращого викладача програми кандидатів економічних наук.
З початку кризи в Україні Канада однією з перших серед країн міжнародної спільноти долучилася до надання допомоги народові України, зокрема, підтримки зусиль Уряду України в реалізації важливих реформ.
З січня 2014 року Канада оголосила про виділення Україні вкрай необхідної фінансової допомоги в розмірі понад 750 мільйонів канадських доларів. Зокрема, Уряд Канади надав Україні позику під низький відсоток на суму 400 мільйонів канадських доларів для стабілізації економіки та виділив понад 245 мільйонів канадських доларів на реалізацію двосторонньої програми допомоги.
Київська школа економіки (KSE) заснована у 1996 році. KSE — навчальний заклад світового рівня з відмінною репутацією як в Україні, так і за кордоном. KSE входить до числа найкращих шкіл Центральної та Східної Європи, які готують майбутнє покоління економістів світового рівня. Діяльність KSE сприяє розвитку сфер економіки, бізнесу, а також економічної політики в Україні та сусідніх державах.